Випускник «Народного художнього колективу» духового оркестру «Юність» (керівники Руслан Ларін, Віктор Ященко)
Володимир Володимирович Романцов народився 22 березня 1987 року в місті Шостка. У родині зростав разом із братом.
Навчався хлопчик у Шосткинській ЗОШ № 5. З дитинства Володимир був активним, добрим та відповідальним. Захоплювався музикою, відвідував заняття у колективі духового оркестру на базі ЦЕВ (колективом у той час керував Юрій Колкотін). Був гарним і талановитим тромбоністом. Після здобуття неповної середньої освіти продовжив навчання у музичному училищі, де опановував духові інструменти.
Ще змалку Володимир вирізнявся любов’ю до життя, активністю та відповідальністю. Він рано зрозумів, що хоче присвятити себе військовій справі. Проходив строкову військову службу у Чернігівській області, а згодом підписав контракт. Служив на посаді кінолога, сумлінно виконував свої обов’язки та здобув повагу серед колег і побратимів.
Після закінчення контракту Володимир звільнився з військової служби та поїхав до Чехії на заробітки. Здавалося, життя давало йому можливість почати новий етап, будувати власні плани та мрії.
Але день 24 лютого 2022 року все змінив. Володимир повернувся додому, бо розумів: його місце – поруч із рідною землею та тими, кого потрібно захищати.
У перші дні повномасштабної війни Володимир знову став до лав військової служби та свідомо взяв на себе відповідальність за захист України.
Володимир Романцов мав військове звання старшого сержанта, проходив службу на посаді кінолога, мав позивний «Шустрий». Виконував бойові завдання на Покровському напрямку та на прикордонні.
За сумлінну службу Володимир був нагороджений відзнаками «10 років сумлінної служби», «15 років сумлінної служби», а також відзнакою «Учасник бойових дій».
Його поважали за відповідальність, надійність та професіоналізм. Та найбільше – за людяність. Володимир був надзвичайно вихованою, доброю та щирою людиною. Побратими згадують його як «золоту людину», людину, яка ніколи не залишала товариша без підтримки і на яку завжди можна було покластися.
Попри військову службу, небезпеку та постійні бойові завдання, Володимир залишався звичайною людиною зі звичайними, але такими важливими мріями.
Він мріяв побачити батьків, зустріти справжнє кохання, створити сім’ю, мати свій дім у якому лунав би дитячий сміх. Хотів просто жити – любити, радіти, будувати майбутнє.
Та цим мріям не судилося здійснитися…
27 серпня 2025 року вранці Володимир зателефонував рідним. Він ішов на бойове завдання і, ніби передчуваючи найгірше, сказав:
«Не чекайте… Я йду на завдання. Вам стосовно мене буде телефонувати мій товариш Андрій».
Ці слова назавжди залишилися у пам’яті його близьких.
28 серпня 2025 року Володимир Романцов загинув, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новоекономічне Покровського району Донецької області.
Йому назавжди 38…
