Випускник ансамблю сучасного танцю «Едем» (керівник Яна Богдашкина) Савелій Петрович Сиденко… Він народився 8 січня 2005 року в місті Шостка. Хлопчик був єдиною дитиною в родині і мама самотужки виховувала свого сина, вкладаючи в нього всю свою любов, турботу та сили. Савелій зростав справжнім чоловіком – відповідальним, добрим, сильним духом, готовим прийти на допомогу тим, хто цього потребував.Хлопчик був активним, допитливим та талановитим. Навчався у Шосткинській ЗОШ №11, де здобув повну загальну середню освіту. Закінчив Шосткинську дитячу музичну школу №2 за фахом «Баян». Танцював у складі ансамблю сучасного танцю «Едем». Особливо любив паркур і бокс. До кожної справи підходив відповідально і з великою віддачею.
Після закінчення школи вступив до Київського національного університету харчових технологій. Паралельно здобував освіту за заочною формою навчання у спортивному закладі вищої освіти за спеціальністю «Реабілітолог».Ще з юних років Савелій мріяв пов’язати своє життя з армією. Він хотів вступити до авіаційного інституту, але мама свого часу відмовила його від цієї мрії, бо добре розуміла, наскільки небезпечним може бути цей шлях для її єдиного сина.
Савелій умів поєднувати навчання, роботу та улюблені заняття. У дорослому віці особливе місце в його житті посів спорт. Він бігав марафони – від одного до сорока двох кілометрів і за свої спортивні досягнення отримав понад 60 нагород. Мріяв підкорювати нові дистанції та планував поїхати на півмарафон за кордон.
Працював у ТОВ «Марвел» консультантом. Савелій був працьовитим, позитивним, усміхненим та надзвичайно активним. Він умів радіти простим речам, легко знаходив спільну мову з людьми, був товариським, відважним і завжди готовим прийти на допомогу. Цінував все, що для нього зробила мама.
«Мамо, дякую тобі за все – за моє дитинство, за те, що навчила мене життю…», – ці слова сина назавжди залишаться в її серці.
Особливим другом Савелія була його вірна собака Діна, яку вдома лагідно називали Доцею. Вона завжди чекала на нього вдома. Разом із мамою зустрічала на вокзалі Савелія. Для неї він був цілим світом, а його повернення додому – найбільшим щастям.
8 січня 2026 року, у свій 21-й день народження, Савелій приїхав до рідного дому, до мами. Вона навіть не могла уявити, що зовсім скоро її син зробить крок, який назавжди змінить їхнє життя.
За три дні Савелій зателефонував мамі та сказав: «Мамо, я пішов на контракт. Мамо, не хвилюйся…»
А вже 15 січня 2026 року він добровільно підписав контракт та розпочав службу у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України.
Савелій дуже любив свою військову справу. Він із гордістю говорив про службу: «Ще один місяць контракту позаду. Все більше і більше починаю любити те, чим займаюся».
Мав військове звання солдата, проходив службу на посаді марксмена десантно-штурмового відділення. Для побратимів він був «Броватим» або «Сявою» – своїм, надійним, відважним хлопцем, на якого можна було покластися.
Мама згадує його останні слова: «Мамо, це моя робота. Я на своєму місці…»
Савелій мріяв і надалі пов’язати своє життя з військовою службою. Хотів професійно зростати, будувати військову кар’єру, ставати сильнішим і досвідченішим. Він знайшов своє місце – там, де відчував, що потрібен своїй країні.
Та, на жаль, війна обірвала його молоде життя.
29 серпня 2026 року Сиденко Савелій Петрович загинув поблизу населеного пункту Великомихайлівка Дніпропетровської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.
Йому назавжди 21 рік.
